**Що не так із Португалією?**

Португалія — це парадоксальна країна. Найбідніша з багатих країн Євросоюзу. Звучить абсурдно, але це факт. Її ВВП на душу населення на 20% нижчий за середній по ЄС, хоча економічні показники все ще вищі, ніж у Болгарії, Румунії, Хорватії чи Польщі. Просто в рамках західного континенту, до якого Португалія належить історично та культурно, вона найбідніша з найбагатших. І ця бідність не лише на папері — заходячи у двори, ти бачиш її на фасадах навіть столичних будівель. Північ країни взагалі дуже депресивна (туди я не заїжджав, але наслуханий).

70% молоді від 18 до 34 років живуть із батьками, тому що з’їхати неможливо. Мова навіть не про купівлю житла — його неможливо зняти, це дуже дорого. За даними Євростату, середній португалець заробляє 24 000 євро на рік. У сусідній Іспанії річний дохід на 10 000 євро вищий (але це до вирахування податків). Це Лісбон, якщо хтось не зрозумів. Тут середня зарплата — 1 200 євро, а оренда однокімнатної квартири — 1 100. У вас залишається 100 євро на їжу. Дебет із кредитом ніяк не сходиться. Ви питаєте: як вони виживають? А ніяк. Вони масово звалюють. 300 000 спеціалістів поїхало за 10 років. Демографія та економіка чудом не впали в жахливий занепад лише тому, що в Португалію приїжджає багато людей (зокрема спеціалістів з інших європейських країн). Особливо велика міграція зі Сполучених Штатів — з низки причин: дешевше, смачніше, відносно близько та безпечніше. Американці особливо цінують політичний спокій. Ви взагалі знаєте, що відбувається в Португалії? Хто там прем'єр? Я не знаю. І ніхто не знає.

Але не тільки американці — весь західний світ сьогодні їде до Португалії. Навіть я приїхав у Лісабон просто «почилити». Це класне місто. Але, незважаючи на всю романтику, якою просякнуті вулички Лісабона, неможливо не чути скарги місцевого населення на складність життя, ціни та зарплати. Це буде гібридне відео: я і погуляю як турист, і заглиблюся в питання — як же Португалія дійшла до такого життя.

**Економіка низької доданої вартості**

За фасадом красивого плиткового Лісабона ховається економіка, яка не перша в Євросоюзі. І вона виражається в тому числі в таких будівлях. Що з нею не так? Очевидно, щось не так. Сама структура економіки схожа на інші розвинені країни: сільське господарство — лише 2%, промисловість — 18,5% (не сильно відрізняється від сусідів). Основна частка — сервісні послуги, як у всіх. Проблема в тому, які саме послуги надають португальці. Тут дуже низька продуктивність праці. Грубо кажучи, те, що вони створюють своїми руками, має дуже малу додану вартість. Вони створюють дешевий продукт.

За даними Євростату, медіанна погодинна оплата в Португалії — 6,2 євро на годину. Це один із найнижчих показників у ЄС. Туристичний сектор закриває багато бюджетних дір, але це погано. Ця сфера нестабільна, створює тиск на житловий ринок і спричиняє незворотні соціальні наслідки для майбутнього країни. Ви заробляєте гроші ціною того, що з вашої країни їдуть місцеві. Люди не можуть розмножуватися, бо в однокімнатній квартирі живуть утрьох-учотирьох.

Як підвищити продуктивність? Інвестувати в науку та дослідження. І прикол у тому, що Португалія входить до топ-5 країн за інвестиціями в R&D... правда, з кінця. Візьмемо Нідерланди: населення в півтора раза менше, а економіка кратно сильніша саме завдяки високим технологіям. Голландці виробляють незамінне медичне та літографічне обладнання, якому немає аналогів. Нідерланди тратять 542 євро на людину на R&D, Данія — 586 євро. Португалія інвестує 80 євро на людину. Це 0,29% ВВП. Це жахливо мало. Саме тому Португалія не виробляє технології, без яких світ може зупинитися. Один із найважливіших продуктів, які вони експортують, без якого світ дійсно не виживе — це пробкове дерево.

Історично великої економіки всередині Португалії ніколи не було. Вони завжди живилися чимось зовнішнім: спочатку колоніями (раби, цукор, золото, спеції), потім кредитами Євросоюзу, потім зовнішнім туризмом. Завжди є зовнішній фактор, який їх рятує. А от створювати всередині країни щось дороге, експортувати й заробляти — цього дуже мало.

**Бюрократія та бізнес-клімат**

Доповіді ОЕСР та Європейського інвестиційного банку прямо пишуть: португальська бюрократія пекельна навіть за мірками Євросоюзу. Мені не обов'язково було читати ці доповіді — достатньо поспілкуватися з підписантами, які в шоці, що пластикову картку ВНЖ вони чекають по 2–3 роки. У себе я отримував її за місяць. І це найбазовіша послуга, яку держава може надати іноземцю. Уявіть, що в цій системі отримати ліцензію, зареєструвати компанію, вести бухгалтерію. Уявіть, які тут строки судів.

Така бюрократія заважає місцевим компаніям масштабуватися. У країні багато маленьких компаній (до дев'яти осіб), у тому числі технологічних стартапів. Але їм дуже складно стати великими гравцями, які впливають на ВВП, створюють робочі місця та приносять гроші в економіку. Як тільки португальська компанія починає масштабуватися, вона починає війну з державою, точніше — з його бюрократією. Ліцензії, дозволи, податки, бухгалтерія — все довго, нудотно, складно.

Ще одна проблема — дефіцит кваліфікованої робочої сили, що стосується майже всіх європейських країн. Вони працюють за принципом «краще тупий, але свій, ніж хороший, але чужий». Привезти іноземного співробітника нестерпно складно. Жодна сучасна компанія, особливо технологічний стартап, не може побудуватися лише за рахунок місцевого населення. Потрібні люди з Азії, Близького Сходу, Латинської Америки. Поки ти зробиш тут візи, пройдеш 20 кіл пекла — легше перенести компанію в іншу країну.

**Криза житла**

Бюрократія — одна з основних причин кризи нерухомості. Через неї просто менше будується житла. А якщо до великого попиту додати мале будівництво — виходить дефіцит. З 2015 року ціни на житло в Лісабоні зросли на 186%. Оренда підскочила «лише» на 100%. Жити неможливо, якщо ви не іноземець із Британії, Нідерландів, Німеччини чи іншої заможної країни, для якого місцеві ціни все ще дешеві.

Не останню роль відіграють інституційні інвестори, великі португальські бізнесмени та фонди. Важливо зрозуміти: португальська молодь, яка робить графіті «туристи, їдьте додому» — туристи тут ні до чого. Винні в кризі тільки португальці. Вони створили цю бюрократію, і на них припадає понад 90% усіх угод із нерухомістю. Португальським інвесторам вигідно викупити цілу будівлю та зробити з неї апарт-готель, а не здавати квартири місцевим у довгострокову оренду — це менш вигідно.

Проблема вирішується збільшенням будівництва, але це просто непридатне до португальських реалій. І проблема подвійна: мало того, що місцеві не можуть зняти житло у власному місті через дорожнечу, так ще й місцеві формують культурне середовище, заради якого ви приїжджаєте. І вони змушені виїжджати в провінцію або навіть в іншу країну. Туристичні міста втрачають шарм, втрачають родзинку, втрачають ту культуру, заради якої туристи й приїжджають.

**Як португальці самі себе завалили: Іберійська унія та битва трьох королів**

Лондон, Париж, Амстердам — з усіх колишніх метрополій саме Лісабон виглядає найбіднішим. Як вийшло, що імперія, яка простягалася від Бразилії до Південно-Східної Азії, монополізувала цілі сектори торгівлі, сьогодні має економіку біднішу за чеську?

Імперії рідко руйнуються одразу. Як правило, це дуже тривалий процес. У випадку з Португалією він розтягнувся на сотні років. Початком занепаду історики вважають Іберійську унію — коли Іспанія дещо насильно інтегрувала Португалію. Відтоді Португалія втягується в усе божевільне зовнішнє політику Іспанії. Усі війни та конфлікти іспанців тепер автоматично стають португальськими, навіть якщо вона прямо не бере участі. Для ворогів Іспанії Португалія — її частина, і вона винна в усьому.

Коли частина Нідерландів була у складі Габсбурзької Іспанії і там почалися бунти, Іспанія оголосила ембарго на торгівлю з непокірними голландцями. Португалія була змушена це дотримуватися, втративши важливого торгового партнера. Голландці, сприймаючи Португалію як частину Іспанії, почали віджимати заморські території. Португалія платила за всі іспанські міжнародні помилки, а ще платила свої податки іспанській короні — величезна частина податків осідала не в Лісабоні, а йшла в Кастилію.

Потім Іспанія почала акуратну асиміляцію: ставила своїх чиновників на високі посади в Португалії, а португальських переводила до Іспанії, щоб розмити різницю між народами. Ця унія виявилася дуже невигідною для Португалії. Місцева аристократія вирішила відділятися. Почалася війна за незалежність — серія великих і малих збройних конфліктів, яка тривала майже 20 років. Португалію підтримали всі вороги Іспанії, включаючи голландців. Суверенітет вдалося повернути (друга половина XV століття), але з того моменту буквально кожне століття в Португалії траплялася чергова криза.

XVIII століття: жахливий землетрус у Лісабоні, столицю зруйновано, відновлювати неймовірно дорого. XIX століття: наполеонівське вторгнення, аристократія та монархія тікають до Бразилії, але Бразилія бачить, що імперія ослабла, і проголошує незалежність — важка втрата для економіки. XX століття: втрата колоній в Африці за Салазара. Війни за їх утримання були виснажливими економічно та морально — населення не розуміло, за що воює. У 1961 році Португалія втрачає індійський Гоа. А останньою жирною крапкою став 1999 рік — передача Китаю Макао, сьогодні найпрестижнішого та найбагатшого регіону Китаю. Португальська імперія, яка тривала 600 років, закінчилася.

Але історія не відповідає за всі проблеми сьогодення. Лондон, Париж, Амстердам зуміли адаптуватися. Лондон став світовим страховиком і «пральнею», голландці пішли у високі технології та мікроелектроніку, французи — в атомну енергетику та залізничну промисловість, продаючи поїзди по всьому світу. Вони змогли перебудувати свої економіки. Португалія — ні.

Окрема угарна історія — як маленьке «переможне» португальське СВО призвело до анексії Іспанією. Молодий король Себастьян I, дуже популярний, глибоко віруючий, захоплений лицарством і хрестовими походами, дуже хотів вторгнутися в Марокко: і християнство поширити, і зміцнити позиції на півночі Африки, де проходили важливі торговельні шляхи. Ключовим приводом стало те, що в Марокко скинули лояльного до Португалії султана. Вигнанець Абу Абдалла Мохаммед приїхав до Португалії по військову допомогу — і не сам, а з цілою армією, яка обіцяла битися разом.

Близько 20 000 бійців вирушили до Марокко, висадилися, зайняли укріпрайони. Але султан, проти якого вони зібралися воювати — Абу аль-Малік — виманив Себастьяна з укріпрайону. Як? Писав йому образливі листи, зачіпаючи лицарську честь: «Я наступаю з армією, але тебе попереду немає». У Себастьяна «загорілася п'ята точка», він вивів армію, вони пішли назустріч і потрапили в природну засідку, затиснуті річкою. Армія була тотально розгромлена в першому ж бою. Половина загинула, половина потонула. Разом із ними, швидше за все, потонув і сам Себастьян (тіло так і не знайшли). Битву назвали «битвою трьох королів», тому що в ній загинули троє королів: Себастьян і два султани — повалений і чинний. У Португалії почалася династична криза, престол зайняв дід, якому 66 років, без потомства, правив два роки й помер. З'явився буфер, і король Філіпп (іспанський) по суті силою захопив владу, коронувавши себе португальським королем Філіппом I. Ось так маленька війна призвела до втрати незалежності.

**Крайня точка Європи та сьогодення**

Не одним Лісабоном прекрасна Португалія. 40 хвилин трасою — і зовсім інша природа: пляжі, пагорби, урвища, океан. За 25 хвилин від Лісабона — Кашкайш, багате передмістя, де живуть старі гроші. Там катаються раритетні Volkswagen, Mercedes, BMW, Aston Martin. І там нескінченно багато російсько-української мови. Мені сказали, що багаті португальці не люблять Кашкайш — місто по суті віддане багатим зарубіжним експатам. Але не варто думати, що португальці там лише обслуговуючий клас: у Португалії великий багатий клас, це не так.

З Кашкайша ми поїхали на мис Рока — крайню точку континентальної Європи. Далі — лише Америка. Величезний християнський хрест, єдина споруда на самому краю Європи, спрямований у безкрайній Атлантичний океан. На цьому місці колись стояли португальські мореплавці й думали: «А що далі?» Світ зобов'язаний португальцям, які довели, що океан — це не край землі, а дорога між землями. Вони обігнули Африку морем, досягли Індії, перевинайшли глобальну торгівлю.

Стоїш на цьому місці й думаєш: як така велика нація дійшла до сьогоднішніх проблем? Португалія не перша, хто втрачає свій прайм. Світ змінюється. На початку XV століття португальці б розсміялися, якби їм сказали, що колись голландці будуть багаторазово успішнішими за них.

Але давайте про хороше. Країна сьогодні щось намагається робити. Сюди приїжджають іноземні спеціалісти — нормальні інженери та лікарі, приїжджає середній клас, інвестують, відкривають стартапи. Це відчувається. Сюди приємно приїжджати, тут приємно жити. Не можна казати, що все — крах, жах, катастрофа. Це не так. Мільйони країн у світі мріють про ті проблеми, які сьогодні є в Португалії, тому що це все ще приємна країна для життя з високим рівнем прав людини, з хорошими судами. Так, у рамках ЄС є проблеми, але в рамках інших країн тут верховенство права, якого ще десятиліттями (якщо не століттями) досягатимуть багато країн.