Війна, яка змінила Близький Схід: як Іран змусив Трампа сісти за стіл переговорів**

«Сьогодні вночі загине ціла цивілізація, і її вже ніколи не повернути. Сьогодні вночі ми дізнаємося про один із найважливіших моментів у довгій і складній історії світу». Цими словами Дональд Трамп у вівторок вранці раптово поклав край християнському святу Великодня і поставив увесь світ на межу. Навіть за мірками 47-го президента Сполучених Штатів ця заява звучала надзвичайно зловісно. Момент, про який він говорив, — це вечірній термін чергового ультиматуму, висунутого Ірану. Дехто побоювався нової хвилі ескалації, зокрема ударів по іранських електростанціях. Відкрито спекулювали щодо можливого застосування зброї масового знищення.

На щастя, цього не сталося. На той момент війна з Іраном тривала вже понад місяць, і адміністрація Трампа здавалася дедалі більш розгубленою у спробах впоратися з кризою, яку сама ж і спричинила. У середині березня президент Трамп висунув Ірану 48-годинний ультиматум, а потім кілька разів продовжував його термін після того, як Ісламська Республіка проігнорувала вимоги. Тегеран, незважаючи на кампанію бомбардувань, не відступав. Навпаки, він ставав усе впевненішим, ігнорував вимоги Трампа та почав висувати свої.

Незадовго до закінчення терміну ультиматуму Іран опублікував новий десятипунктний перелік умов для припинення війни. На подив багатьох, Трамп не бомбив Іран, незважаючи на апокаліптичну риторику. Натомість він розглянув іранські умови та оголосив, що вони можуть слугувати працездатною основою для мирних переговорів. У результаті обидві сторони домовилися про двотижневе перемир'я. Війна наразі переходить у стан тимчасового призупинення без будь-якого чіткого вирішення.

**Ультиматуми, які нічого не вирішили**

З середини березня, коли стало зрозуміло, що швидкої перемоги над Іраном не буде, Дональд Трамп шукав вихід із конфлікту. Він вирішив чинити тиск на Тегеран за допомогою низки ультиматумів. Перший пролунав 21 березня: Ірану дали 48 годин на те, щоб знову відкрити Ормузьку протоку. У разі відмови Трамп погрожував санкціонувати удари по іранських електростанціях. Але Тегеран не тільки проігнорував американське попередження, а й дав зрозуміти, що такий напад спровокує іранську відповідь проти арабських та ізраїльських електростанцій, а також установок з опріснення води.

Потім Трамп неодноразово відтерміновував крайній термін: спочатку до 27 березня, потім до 6 квітня, а потім ще на 24 години. Кожне продовження супроводжувалося заявами про те, що за лаштунками тривають переговори і що обидві сторони близькі до угоди. Ці заяви неодноразово заперечували як Іран, так і Пакистан — головний посередник, що передавав повідомлення між Вашингтоном і Тегераном.

Мабуть, найяскравішим проявом розчарування Трампа став допис від 5 квітня: «У вівторок в Ірані буде День електростанцій і День мостів — все в одному. Нічого подібного ще не було. Відкрийте цю кляту протоку, божевільні виродки, або житимете в пеклі. Просто спостерігайте». І все ж вівторок, 7 квітня, не приніс хвилі бомбардувань іранської інфраструктури. Він приніс перемир'я.

**Пакистанське посередництво та умови Ірану**

Перемир'я було досягнуто в результаті нічних переговорів. За повідомленнями, головнокомандувач армії Пакистану фельдмаршал Асім Мунір одночасно підтримував контакти з віце-президентом Венсом, посланцем Стівом Віткоффом та міністром закордонних справ Ірану Аббасом Арагчі. Прем'єр-міністр Шаріф публічно звернувся до Трампа з проханням продовжити термін на два тижні, одночасно попросивши Іран відкрити протоку як жест доброї волі. Трамп та іранці зрештою дійшли згоди приблизно за 90 хвилин до закінчення терміну ультиматуму.

Згідно з дописом Трампа у Truth Social, США призупинять подальші удари, а Іран у відповідь має розблокувати Ормузьку протоку. Під час перемир'я обидві сторони мають провести переговори щодо ширшої мирної угоди на основі 10 пунктів, висунутих Іраном. За даними іранських ЗМІ, ці умови включають: скасування санкцій проти Ірану, збереження іранського контролю над Ормузькою протокою, виведення американських військ із Близького Сходу, припинення атак на Іран та його союзників, а також розморожування іранських активів.

Легко побачити, що ці умови, представлені в такій формі, натякають на те, що саме Іран, а не США, вийде з цього протистояння переможцем. Звісно, це не означає, що їх приймуть у нинішньому вигляді, але сам факт того, що після місяця бомбардувань і ударів по керівництву Трамп назвав їх «хорошою основою для подальших переговорів», є показовим.

Крім того, згідно із заявою іранської сторони, протягом двох тижнів безпечний прохід через Ормузьку протоку буде можливим за умови координації з іранськими збройними силами та з урахуванням технічних обмежень. Це цікаве формулювання, особливо фраза «з урахуванням технічних обмежень». Воно може свідчити про те, що Іран продовжуватиме певною мірою обмежувати рух через протоку під час перемир'я, а повне відновлення проходу відбудеться лише після укладення остаточної мирної угоди.

Перемир'я було сприйняте в Тегерані з величезним ентузіазмом. Вища рада національної безпеки Ірану опублікувала спеціальну заяву, в якій наголошувалося, що США зазнали поразки та були змушені прийняти десятипунктну пропозицію Ірану. Варто також зазначити, що іранці закликають до припинення війни на всіх фронтах, зокрема проти ісламського опору в Лівані. Натомість Нетаньяху наполягає, що угода не поширюється на ліванський театр воєнних дій.

**Чому США погодилися на перемир'я: військові реалії**

Хоча міністр оборони Піт Хегсет ще в середині березня заявляв, що Збройні сили Ірану були знищені, реальна ситуація виглядає зовсім інакше. Військовий потенціал Ірану, безсумнівно, зазнав серйозного погіршення, але країна все ще зберігає значні сили і залишається здатною продовжувати атаки на арабські держави та Ізраїль.

Витоки з оцінок американських спецслужб, опубліковані в пресі, не збігаються з картиною, яку малюють члени адміністрації. За оцінками, Іран, можливо, все ще зберігає до половини своїх ракетних пускових установок. Його запаси дронів, здається, постраждали ще менше. Більше того, ефективність іранських атак зростає. Аналіз, опублікований Європейським інститутом національної безпеки Америки, показав, що хоча рівень успішності іранських ударів по Ізраїлю протягом перших двох тижнів війни оцінювався лише в 3%, з 13 по 22 березня ця цифра зросла до 27%. Інститут пояснює це головним чином використанням касетних боєприпасів, але самі по собі касетні боєприпаси не пояснюють серію надзвичайно ефективних і вражаюче точних іранських ударів по американських військових об'єктах у всьому регіоні.

Хорошим прикладом є іранський удар наприкінці березня по авіабазі «Принц Султан» у Саудівській Аравії, де, за повідомленнями, їм вдалося знищити літак раннього повітряного попередження E-3 Sentry, що стояв на злітно-посадковій смузі, а також щонайменше один літак-заправник KC-135 Stratotanker.

Навіть іранська мережа протиповітряної оборони — одна з перших цілей американо-ізраїльської повітряної кампанії, яка зазнала значних пошкоджень — усе ще зберігає певний локальний оборонний потенціал. Це підкріплюється великою кількістю ПЗРК (переносних зенітно-ракетних комплексів). Найяскравішим доказом стали події 3–5 квітня, коли Ірану вдалося збити ударний винищувач F-15, а потім пошкодити два вертольоти HH-60 Pave Hawk, які брали участь в евакуації американського екіпажу. Іран також збив штурмовик A-10 та два безпілотники MQ-9 Reaper, які брали участь у рятувальній операції.

Але на цьому американські втрати не закінчилися. Під час місії США також втратили два транспортні літаки MC-130J та чотири вертольоти MH-6 Little Bird. За словами американців, ці літаки були знищені самими американськими силами на передовій злітно-посадковій смузі, підготовленій приблизно за 50 км на південь від Ісфагана спеціально для евакуації екіпажу збитого F-15I. Варто зазначити, однак, що операція в кінцевому підсумку завершилася успіхом, і обох американських льотчиків було вивезено з Ірану.

**Стратегічні наслідки: виснаження американських арсеналів**

Ці деталі мають стратегічні наслідки. Війна з Іраном уже підриває військову позицію Америки на Тихоокеанському просторі. Протягом перших чотирьох тижнів війни Сполучені Штати випустили приблизно 850 ракет Tomahawk. Передвоєнні запаси оцінювалися приблизно в 3 000–4 500 одиниць, тоді як у бюджеті на 2026 рік було передбачено фінансування лише на 57 нових ракет. Ситуація виглядає ще гірше, коли йдеться про малопомітні крилаті ракети повітряного запуску JASSM. З початку війни США використали аж 1 000 таких ракет, а передвоєнні запаси становили лише близько 2 300.

Запаси перехоплювачів також швидко вичерпуються. Особливо це стосується систем протиповітряної оборони Patriot. Інтенсивність іранських ударів вже змусила Вашингтон передислокувати частину цих систем з Азії на Близький Схід. Як результат, війна з Іраном матиме тривалий вплив на військові можливості США в контексті будь-якої майбутньої оборони Тайваню. Практично кожна військова гра, що аналізує потенційний конфлікт між США та Китаєм щодо острова, показує, що вирішальним фактором буде кількість високоточної зброї, доступної США для знищення китайського флоту та зриву десантних операцій у китайських портах.

Війна з Іраном ставить США перед необхідністю приблизно п'ятирічного терміну лише для того, щоб відновити запас ракет до рівня, на якому вони перебували до 28 лютого 2026 року. І навіть ці довоєнні рівні навряд чи були заспокійливими в контексті високоінтенсивного конфлікту з Народно-визвольною армією Китаю.

**Енергетична криза: блокада Ормузької протоки**

Для решти світу, для світових ринків та фінансових бірж найважливішим наслідком стала тривала блокада Ормузької протоки, що спричинила найсерйознішу енергетичну кризу з часів арабського нафтового ембарго 1973 року. Трафік через протоку впав більш ніж на 90%, що фактично вивело з ринку 12 млн барелів нафти на день — приблизно 12% світових поставок.

Теоретично існує інфраструктура, яка дозволяє обійти Ормуз, але її далеко не вистачає. Нафтопровід Саудівської Аравії зі сходу на захід, що пролягає до Янбу на Червоному морі, працює на повну потужність — 7 млн барелів на день. Але сам порт може завантажувати лише близько 5 млн. Нафтопровід Хашан-Фуджейра в ОАЕ транспортує близько 1,6 млн барелів на день. І хоча порт Фуджейра теоретично мав би бути здатним обробляти такий обсяг, неодноразові атаки іранських дронів зменшили його експортну потужність.

Загалом експортні маршрути, що оминають Ормуз, можуть обробляти лише близько 5,5 млн барелів на день. Це скромна цифра, враховуючи, що до війни через Ормуз проходило майже вчетверо більше нафти — близько 20 млн барелів на день. Не маючи можливості експортувати нафту та стикаючись зі швидким заповненням сховищ, виробники з Перської затоки були змушені скоротити видобуток. Лише за перші 10 днів Саудівська Аравія скоротила видобуток приблизно на 2,5 млн барелів на день. Ірак, який має дуже обмежені альтернативні експортні маршрути, скоротив видобуток аж до 2,9 млн барелів на день, що еквівалентно 60% його загального видобутку.

Як зазначають аналітики, головна проблема полягає в тому, що ця обхідна інфраструктура була спроектована для сирої нафти, а не для всього спектру вуглеводнів, які зазвичай транспортуються через Ормуз. Нафтопродукти, скраплений природний газ та скраплений нафтовий газ просто не мають альтернативних трубопровідних шляхів. Це допомагає пояснити, чому ринки нафтопродуктів зазнали ще більшого тиску, ніж ринок самої нафти.

Азіатські парові крекінг-установки — великі нафтохімічні комплекси, які отримують понад 60% своєї нафти з Близького Сходу, — оголосили форс-мажор у Південній Кореї, Японії, Тайвані та Сінгапурі. Китай тим часом заборонив весь експорт нафтопродуктів, вилучивши ще 400–600 000 барелів на день з азіатського ринку. Європа стикалася з подібними проблемами аж до укладення перемир'я. Хоча вона імпортує відносно мало нафти з Перської затоки, вона залишається сильно залежною від арабських постачальників авіаційного палива та дизельного палива.

**Новий порядок у протоці та переможці кризи**

Дехто втрачає, інші отримують прибуток. Іран зі свого боку ввів новий порядок у протоці — щось на зразок воєнного пункту збору мита. Танкери, які прагнули пройти, мали надати повну інформацію про власника, вантаж, пункт призначення та маршрут. І це ще не все. Тегеран також вимагав транзитний збір. Для нафтових танкерів плата становила близько 1 долара за барель. Оплата здійснювалася в китайських юанях або криптовалютах.

Один долар за барель може здатися небагато, але для повністю завантаженого супертанкера VLCC це може означати аж 2 млн доларів за один прохід. До вівторка системою користувалися переважно судна з Китаю, Індії, Росії та Пакистану. Але перші західні оператори також почали нею користуватися. Між 3 і 4 квітня французький контейнеровоз і японський танкер для перевезення ЗПГ пройшли через Ормуз, сплативши в юанях і скориставшись новим маршрутом, що пролягає вздовж узбережжя Оману.

Однак найбільшим переможцем кризи стала Росія. Ще в лютому, після того як Трамп посилив санкції, ціна на нафту марки Urals впала до близько 40 доларів за барель, а доходи російського бюджету від нафти скоротилися на 48% порівняно з минулим роком. Але війна США з Іраном фактично врятувала російський бюджет. У спробі стабілізувати світові ціни на нафту Трамп тимчасово пом'якшив санкції проти Росії. У поєднанні зі світовим шоком пропозиції це призвело до стрімкого зростання ціни на нафту марки Urals до приблизно 120 доларів за барель — більш ніж утричі порівняно з рівнем місяцем раніше.

За оцінками Київської школи економіки, якщо війна триватиме три місяці, Росія може заробити додаткові 161 млрд доларів експортних доходів. Це більше, ніж увесь дефіцит бюджету країни на 2025 рік. Однак Україна відреагувала введенням власних санкцій проти російської нафти, завдала ударів по російських експортних терміналах і частково компенсувала тенденцію, яка різко обернулася проти неї.

**Фізичний ринок нафти та стратегічні запаси**

Варто зупинитися на викривленнях під час цієї кризи, які були надзвичайними. Нафта торгується на двох паралельних ринках. За звичайних умов вони рухаються синхронно, але під час криз можуть різко розходитися. Паперовий ринок складається з ф'ючерсних контрактів — угод про поставку нафти в майбутньому, що торгуються на біржах (ICE у Лондоні для Brent та NYMEX у Нью-Йорку для WTI). Це ті ціни, які ви бачите в заголовках. Але є також фізичний ринок, де має значення реальний барель — нафта, яка фактично завантажується на танкери та доставляється на нафтопереробні заводи.

Коли Трамп на прес-конференції заявляє, що ми наближаємося до перемир'я, трейдери можуть одразу почати продавати ф'ючерси, і ціна на папері падає. Але фізичний барель у портах все ще коштує стільки ж, оскільки танкер, що його перевозить, ще не пройшов через Ормузьку протоку. Ось чому 3 квітня ф'ючерси на Brent торгувалися лише за 109 доларів за барель, тоді як реальна фізична нафта продавалася приблизно за 141 долар — найвищий рівень з часів фінансової кризи 2008 року.

Світ намагається захиститися від енергетичної кризи, випускаючи стратегічні запаси. 11 березня всі держави-члени Міжнародного енергетичного агентства одноголосно погодилися випустити 400 млн барелів зі своїх запасів — удвічі більше, ніж було випущено на ринок після вторгнення Росії в Україну у 2022 році. Але 400 млн барелів — це лише 20 днів нормального потоку через Ормуз. Тому аналітики почали попереджати, що якщо війна затягнеться, світ може зіткнутися з прямим фізичним дефіцитом палива, що вже помітно в деяких частинах азіатського ринку. Цей ризик є ще більшим, оскільки деякі країни не мають повних стратегічних запасів. Яскравим прикладом є США: вони вступили в конфлікт, маючи в запасі лише 415 млн барелів — приблизно 57% від повної стратегічної потужності.

**Добрива та продовольство: приховані жертви блокади**

Перська затока — це не лише нафта, газ чи нафтопродукти. На неї також припадає близько 50% світової торгівлі сіркою, 33% світової торгівлі сечовиною та 25% світової торгівлі аміаком. Через війну компанія QFCO, катарський гігант з виробництва добрив, що забезпечує 14% світових поставок сечовини, призупинила виробництво. Світові ціни на сечовину зросли приблизно на 50%. Це означає вищі ціни на добрива і, зрештою, вищі ціни на продукти харчування.

Все це дає зрозуміти, чому Іран, який зазнав нищівних ударів і бомбардувань, все ще може дозволити собі висувати такі максималістські вимоги. Блокада Ормузької протоки виявилася ефективною. Світ уже стоїть на межі найгіршого нафтового шоку за останні 50 років, тоді як Сполучені Штати витратили величезні ресурси, не досягнувши вирішального результату.

**Два шляхи для Вашингтона**

Зараз ми вступаємо в короткий період стратегічної паузи. Для американців це час перегрупуватися та ретельніше обміркувати подальші кроки. Тим часом Іран розцінив готовність Вашингтона розглядати його десятипунктний план як основу для переговорів як значну тактичну перемогу і як знак того, що інша сторона починає поступатися. Це, у свою чергу, надзвичайно ускладнює будь-які обов'язкові мирні переговори, особливо з огляду на те, що незадоволений Ізраїль майже напевно відіграватиме в них центральну роль.

За два тижні Вашингтон може знову зіткнутися з тією самою дилемою і тими самими двома шляхами. Перший — якомога тихіше вийти з цієї війни, залишивши арабів та Ізраїль розбиратися з наслідками, сподіваючись, що вони знайдуть спосіб зберегти протоку відкритою, не дозволяючи Тегерану повністю контролювати її. Другий — продовжувати війну, включаючи подальшу ескалацію та, можливо, навіть наземну операцію. Обидва варіанти виглядають надзвичайно дороговартісними. І це ознака стратегічної поразки.